Ітак, сиджу.
сиджу я перед компом.
з робити ось. втомилась. ниють пломби.
вже тиждень як нетрахана ніким.
і ніфіга не гріє окрім рим.
(а шо робить, як в еру інтернета,
я виросла намаханим поетом?)
отож, сиджу. читаю. рефлексую.
цей – повний лох. а цей – нічьо, римує.
(винце, аромапалки, полумрак)
о, ще стіхо, о ще одне, ооооо, тааааак…
російські… українські… тупо брєд…
піши ісчьо! дай два, о, мій і-нет!
вже вся горю, несіть відро з піском!
ще текст – й залишу комєнт кип’ятком!
і всьо. здаюсь…
пускаю пальці в хід.
погладжую, постукую, подряпую…
і сльози з нічника на клаву капають…
я тану, тану, тану, наче лід!
Мольфарка, Юля, Ніка, Амелі…
і вказівним, й середнім, і мізинцем!
а шо іще потрібно бідній жінці?
мій мосх – це ж зона мегаерогєнна…
і ще… отак… ага… ого!... сильніше!!
вже дві руки!
вже в хід пішла і миша!
……
(збірний образ тупо корчить в конвульсіях екстазу)
пля…
як же я друкую афігєнно!..
(с)Ника, моя любоффь